Війна з Іраном збільшує для Трампа цінність миру в Україні

Глобальна рамка: США, Китай і контроль над енергоресурсами

Зовнішня політика США за Трампа вибудовується навколо стратегічного протистояння з Китаєм. Ключові завдання цього курсу:

• акцентування військово-технологічної переваги США над будь-якою країною світу

• демонстрація нездатності Китаю захищати своїх союзників та витіснення його з традиційних зон впливу

• унеможливлення потенційного союзу росії з Китаєм та переорієнтація більшості країн пострадянського простору на себе

• захоплення регуляторної ролі на світовому нафтогазовому ринку з правом вирішального голосу

• запровадження обмежень для Китаю щодо отримання дешевих енергоресурсів

• підтвердження статусу «Поліцейського планети» з одноосібним правом на застосування сили

Ці цілі не поділяє ядро впливового руху MAGA (Make America Great Again), яке більше орієнтоване на вирішення виключно внутрішніх проблем США, що межує з ізоляціонізмом. Найвпливовішим представником цього руху в команді діючого президента є віце-президент Джей Ді Венс. Невідомо, наскільки щирим є діючий президент, коли декларує цінності MAGA, аби заручитися підтримкою республіканських виборців. Проте можна точно стверджувати, що Трамп системно «монетизує» свою владу. І збільшення зовнішньополітичної ваги США в протистоянні з Китаєм лише розширює його бізнесові можливості.

Венесуела як шаблон

Проектуючи військову операцію проти Ірану (не повномасштабну війну!) адміністрація Трампа виходила з позитивного досвіду операції у Венесуелі, коли за лічені години вдалося замінити керівництво країни на більш лояльне, отримати контроль над нафтовою галуззю, розірвати союз Каракаса з Пекіном та обрізати доступ останнього до дешевої венесуельської нафти. США публічно продемонстрували неспроможність Китаю захищати своїх союзників, що матиме довгострокові наслідки для всієї архітектури китайського партнерства з іншими країнами. Говорячи про монетизацію влади, варто зазначити, що певні американські компанії вже отримали право інвестувати та видобувати венесуельську нафту. І хто ці щасливці, що отримують права розробляти одне з найбільших у світі родовищ чорного золота, вирішує саме чинна президентська адміністрація.

В Ірані була та сама логіка, проте блискавичної перемоги не вийшло. Військова операція перетворилася на повномасштабну війну, і головне питання зараз — як довго вона триватиме.

Чи буде наземна операція?

Важко погодитися з тезою, яка лунає в ЗМІ, що наземна операція США в Ірані приречена на поразку. Американська армія — напевно найтехнологічніша у світі та спроможна в стислі терміни перекинути на Схід усю необхідну техніку з особовим складом. До того ж у гіпотетичній наземній операції США, очевидно, діятимуть не одноосібно, а спільно з союзниками — передусім Ізраїлем та країнами Перської затоки, які обстрілює Іран.

Стрімке зростання цін на нафту, і як наслідок на всі товари, послуги та виробництво, створює для Китаю дедалі більше економічних негараздів. Китайське керівництво аж ніяк не зацікавлене у світовій економічній кризі — навпаки, воно прагне якомога скорішого завершення активної фази війни. Таким чином Іран залишається сам на сам проти об'єднаних союзників разом із різними проксі-силами на кшталт курдів тощо (росія не рахується через її неспроможність відкрити другий фронт на Сході). До того ж іранське населення сприймає США, які вбили ненависного аятолу та керівний склад «людожерського» КВІР, як рятівників і на першому етапі підтримуватиме військову операцію. У цьому сенсі не так важливо, чи зможуть союзники окупувати всю територію Ірану, чи тільки частину — чинному іранському режиму не вижити.

Проте наземна операція проти Ірану — надто дорога в усіх сенсах. Вона тривала б місяці, забрала б життя тисяч американських солдатів і, найголовніше, розгорнулася б у розпал виборчого циклу. Жоден президент США не вигравав вибори на тлі затяжної і кривавої війни, яку до того ж не підтримує населення (згідно з останніми соцопитуваннями в США, операція в Ірані негативно оцінюється респондентами всіх політичних партій).

Інший сценарій — точкова операція проти іранських островів біля Ормузької протоки. Іран контролює острови Абу-Муса, Велику і Малу Томб, розміщуючи там озброєння і контролюючи судноплавство. Їхня нейтралізація без повноцінного вторгнення дозволила б розблокувати протоку, радикально знизити ризики судноплавства та дати Трампу змогу заявити про перемогу — і переключити увагу виборців на інші теми.

Зрозуміло, що цей підхід не зупиняє війни та подальших обстрілів з боку Ірану. Але це вже буде справою Ізраїлю з союзниками.

Що це означає для України

Для України довгострокова війна на Близькому Сході означає одне: зменшення уваги і ресурсів від союзників. Фокус вже змістився на схід, де у конфлікт втягуватиметься дедалі більше країн.

Затяжна війна вигідна тільки путіну. По-перше, він спробує посилити свої переговорні позиції зі США через вплив на іранське керівництво. По-друге, у короткостроковій перспективі — збільшить доходи бюджету: Китай, який на невизначений строк втратить увесь обсяг дешевої іранської нафти, збільшить попит на російську.

Але є й зворотна логіка. Затяжна війна на Сході із залученням США, по-перше, може спровокувати світову економічну кризу, а по-друге, різко зменшує шанси республіканців на перемогу на виборах до Конгресу цієї осені. Демократи заявляють, що у випадку перемоги оголосять імпічмент Трампу. І на відміну від спроб першої каденції цього разу це може спрацювати.

Саме тому для Трампа важливо якомога швидше покінчити з Іраном та переключити увагу американців на інші швидкі перемоги. Окрім реального «захоплення» Куби та нереального Гренландії, дотискання мирної угоди між росією та Україною стає для адміністрації Трампа дедалі привабливішим варіантом — як порівняно дешева й електорально вигідна угода. Тим більше, що тут також прямо присутня монетизація посади: вирішувати, які компанії видобуватимуть нафту в Арктиці (пропозиції Дмітрієва) або «відновлюватимуть» Україну, знову буде чинна адміністрація Трампа. І йдеться про сотні мільярдів доларів.

Прогноз: домовленості щодо потенційної мирної угоди будуть досягнуті до кінця літа 2026 року (або раніше). Це відкриє шлях до проведення політичних виборів в Україні вже цього року.